Новая книга в нашей библиотеке

Мы публикуем в нашей библиотеке книгу украинского униата Михаила Гаврилова:

Гаврилів, Михайло. Кожна людина — це перш за все історія. Автобіографія українського католицького священика в сучасній Україні. Рим: Українська Пресова Служба. 1987

Книга содержит ценные сведения о митр. Никодиме Ротове, как деятеле унии, в особой главе «Митрополит Никодим»:

Митр. Никодим Ротов

Як я вже говорив вище, о. Амвросій і Валерій Смірнов за переконаннями були католиками, але вважали, що на нинішній час і при сучасних обставинах можна і треба залишатися у Православній Церкві, що інакшого виходу немає. Такої думки, говорили, притримується і митрополит Никодим, з яким вони вирішили мене познайомити.

На початку Великого Посту 1973 року мене попросили взяти участь у митрополичій богослужбі у Троїцькому соборі замість Іншого семінариста, що захворів. Звичайно, це сталося тому, що Валерій, який був субдияконом у митрополита, вже розповів йому про мене. Моє приближення до митрополита повинно було мати якісь підстави. Такою підставою був, власне, оцей випадок.

З цього часу я ввійшов в оточення митрополита надовго. Спочатку до мене «приближенные» митрополита відносились холодно, адже ж я був перший «хохол», що перебував у такій повсякденній близькості до нього, тим більше, що у цю свиту в основному вбиралися семінаристи-ленінградці, але з часом наші відношення налагодилися і ми всі разом творили чудовий зіграний колектив.

Моїм обов’язком було носити свічку під час митрополичих богослужб, і тому мені приходилося їздити разом з Іншими піддияконам досить часто у різні міста і села Ленінградської й Новгородської обпасти, де були діючі храми і де митрополит Никодим відпраляв богослужби. Деколи приходилося їздити в Москву, виконуючи різні доручення митрополита.

Хто ж такий митрополит Никодим? За час мого знайомства з ним, я можу сказати, що це була людина широких поглядів, великої ерудиції, прекрасний історик, знавець літургіки, практик-дипломат, і в той же час добра, співчутлива, милосердна й дуже проста в співжитті людина. Спочатку ми вивчали одне одного, а скоріше всього він мене. Так продовжувалося деякий час.

Митрополит мав звичай, а краще сказати обов’язок, що йому приписав лікар, здійснювати вечірні моціони. У нього було хворе серце. Він переніс був уже декілька інфарктів міокарда. Йому часто робили кардіограму. Кожен із приближених до нього мав обов’язок носити зі собою нітрогліцерину, щоб негайно поспішити з допомогою на випадок серцевого приступу. Тому митрополит Никодим ніколи не йшов сам на прогулянку, але брав когось зі собою.

Одного разу митрополит Никодим і мене запросив на прогулянку. Я вже тепер докладно не пам’ятаю всієї розмови, досить того, що вона не була вимушеною, проходила плавно, торкалася перш усього мене, моїх плянів на майбутнє. Митрополит багато розпитував про релігійне життя Галичини, спитав, між іншим, звідки я знаю священика Політила. Коли я йому пояснив, що наше знайомство — чиста випадковість, митрополит заспокоївся. Гадаю, що він Політилові не дуже довіряв, може мав для цього якісь свої підстави, адже ж митрополит Никодим був винесений по ієрархічній драбині Російської Православної Церкви високо і бачив далеко.

У майбутьньому митрополит часто брав мене на «спацер».

— Підем гуляти, Міша — любив він говорити.

Поступово, під час цих бесід на свіжому повітрі, митрополит відкривав свої справжні погляди. Ця людина містила в собі неабияку відвагу і сміливість, щоб іти на таку ризику: довірятися у своїх думках іншому. Адже ж на моєму місці міг бути, наприклад, якийсь кар’єрист, що міг використати митрополита, як трамплін, або ще гірше каґебіст. Я, здається, йому про це одного разу навіть сказав, та він відповів, що має особливіше відчуття щодо людини. Зрештою, як гадаю, він не дуже піклувався про самозбереження і цей інстинкт, що притаманний живій людині, був у нього атрофований, адже ж він був на такій висоті, коли всі оточуючі люди видаються маленькими й нешкідливими. Можливо, він відчував, що жити йому прийдеться недовго.

Які ж були погляди митрополита Никодима? Безперечно, його погляди були католицькими. Вони дуже нагадували погляди Соловйова, до речі, портрет цього російського філософа постійно висів у кабінеті миторполита. Найбільшу симпатію митрополит мав до Папи Йоана XXIII, кардинала Тіссерана, митрополита Андрея Шептицького і до монахів-Єзуїтів, монаші Устави яких митрополит постійно возив із собою у портфелі-«сундучку» і постійно їх перечитував. Духовність Ігнатія Лойоли митрополит Никодим уважав найбільш практичною, раціональною й ефективною.

Одного разу митрополит сказав мені:

— Ти знаєш, Міша, я колись також був звичайним російським попом, з довгим волоссям і в шкіряних чоботях. Але коли я почав писати дисертацію про папу Йоана XXIII, то я зрозумів, що дійсне християнство не на тому полягає.

Митрополит Никодим дуже симпатизував галичанам-католикам і вболівав над їхньою долею, та, на жаль, нічим допомогти він не міг. Він високо ставив діяльність митрополита Андрея Шептицького, цінив ширину його поглядів, дипломатичний талант, а особливо те, що Кир Андрей зробив для Росії.

— Ти знаєш, Міша, коли б митрополит Андрей не вмер передчасно, то він спас би греко-католиків українців від православ’я. При його гнучкості й ширині поглядів він міг договоритися зі Сталіном щодо легального існування Католицької Церкви на Західній Україні.

Митрополит Никодим теж цінив українців і за те, що вони в основному постачали кадрами Православну Церкву. Особливо ж митрополит любив слухати українські коляди та любив український спів взагалі.

Митрополит Никодим у процесі наших бесід розпитував про мої пляни на майбутнє. А коли довідався, що я маю бажання бути монахом-священиком, став уділяти мені ще більше уваги, накреслюючи передо мною мій можливий майбутній шлях, а саме, стати викладачем у духовних школах, а відтак і єпископом.

Я тоді тільки смутно здогадувався, що така духовна кар’єра вимагає якогось компромісу, але якого, саме, я ще точно не знав. Коли я митрополитові на це натякнув, то він сказав, що без цього компромісу в радянських умовах обійтися неможливо, що цей компроміс не є страшним і в духовному житті не пошкодить.

Митрополит Никодим трактував співпрацю з КҐБ, як необхідне зло, -якого, для збереження Церкви на легальному статусі, уникнути неможливо. Митрополит мені час від часу говорив: «Ти, Міша, у всім слухай мене, я ж все таки твій митрополит, думаю, що і я маю Духа Божого».

Митрополит Никодим був людиною, не те що роздвоєною, а навіть розтроєною. В його особі було неначе б три людини:

— Никодим як православний Митрополит леґально-зовнішний

— Никодим як патріот радянської держави леґально-зовнішний

— Никодим як переконаний католик підпільно-внутрішній

Никодим як православний митрополит офіціяльно виступав від імени Російської Православної Церкви у всіх богословських діялогах, проповідях і богослужбах.

Никодим як патріот СРСР і громадянин цієї держави представляв її інтереси, коли виїздив за кордон, а також у відношеннях Російської Православної Церкви з представниками держави. А оказом цього щирого патріотизму була його співпраця з органами КҐБ. Коли, як і в який спосіб ця співпраця його розпочалася, митрополит ніколи не розповідав. Про це можна тільки здогадуватися, досліджуючи його біографію або архів КҐБ, коли буде така можливість.

Никодим як католик за переконанням і віроємно католицький єпископ змушений був приховувати дорогі його серцю погляди і висловлював їх тільки у вузькому колі людей, яким він довіряв.

Наприклад, одного разу, коли він із семінаристами (тоді були ієромонах Маркел Вєтров, ієромонах Симон Ішунім, Ранне Олександр і я) їхав вулицями Москви в авті, зайшло питання про Непорочне зачаття Пречистої Діви Марії, то митрополит Никодим пристрасно обороняв цей католицький догмат, черпаючи докази із православних богослужбових книг, тексти яких знав напам’ять. Подібно було з питанням освячення хліба й вина під час Літургії, бо й тут митрополит притримувався зору Католицької Церкви.

Митрополит Никодим був людиною розтроєною (по-російськи, расстроєнной, звідси: расстройство) і, власне, оцей брак суцільности в його особі і був причиною його найбільших духовних хвилювань. А наслідком цього були інфаркти.

Можливо, що у майбутньому я напишу докладніші спогади про митрополита Никодима (Ротова); тут я хотів принаймні коротенько розповісти про людину, з якою мені прийшлося зустрітися і яка відіграла велику ролю в моєму житті.

Митрополит Никодим помер 5 вересня 1978 року під час авдієнції у новообраного Папи Римського Івана-Павла І, внаслідок шостого Інфаркту на 49-му році життя, помер рідкісною смертю, отримуючи розгрішення і благословення самого Папи Римського і, таким чином, утверджуючи себе остаточно як католик.

Скачать в формате pdf

Читать полностью

Реклама

Новая книга в нашей библиотеке: 8 комментариев

  1. Помните, Роман Алексеевич, этого Михайло Гаврилива, воспоминания которого о м. Ротове попали также в книгу ксендза Тадеуша Калюжного «Неизвестное лицо Русской Православной Церкви», которую я вам присылала из Польши?..
    Знакомое лицо, увы…
    Беда…

    Нравится

  2. Митр. Никодим Ротов

    «Как я уже говорил выше , в . Амвросий и Валерий Смирнов по убеждениям были католиками , но считали , что по нынешним временам и при современных обстоятельствах можно и нужно оставаться в Православной Церкви , что иного выхода нет . Такого мнения , говорили , придерживается и митрополит Никодим , с которым они решили меня познакомить .

    В начале Великого Поста 1973 меня попросили принять участие в митрополичьей Богослужби в Троицком соборе вместо Другого семинариста , что заболел. Конечно , это произошло потому , что Валерий , который был субдияконом у митрополита , уже рассказал ему обо мне. Мое приближение к митрополиту должно было иметь какие-то основания. Таким основанием был , собственно , этот случай.

    С этого времени я вошел в окружение митрополита надолго. Сначала ко мне « приближенные » митрополита относились холодно , ведь я был первый « хохол » , который находился в такой повседневной близости к нему , тем более , что в эту свиту в основном носили семинаристы — ленинградцы , но со временем наши отношения наладились и мы все вместе создавали замечательный сыгранный коллектив .

    Моим долгом было носить свечу во время митрополичьих богослужб , и поэтому мне приходилось ездить вместе с Другими поддиаконы довольно часто в разные города и села Ленинградской и Новгородской опасть , где были действующие храмы и где митрополит Никодим видпраляв богослужения . Порой приходилось ездить в Москву , выполняя различные поручения митрополита.

    Кто же такой митрополит Никодим ? За время моего знакомства с ним , я могу сказать , что это был человек широких взглядов , большой эрудиции , прекрасный историк , знаток литургики , практик — дипломат , и в то же время добрый, участливый , милосердная и очень проста в сожительстве человек . Сначала мы изучали друг друга , а скорее всего он меня . Так продолжалось некоторое время.

    Митрополит имел обыкновение , а лучше сказать обязанность, ему приписал врач , осуществлять вечерние моционы . У него было больное сердце. Он перенес был уже несколько инфарктов миокарда. Ему часто делали кардиограмму . Каждый из приближенных к нему имел обязанность носить с собой нитроглицерина , чтобы немедленно поспешить с помощью на случай сердечного приступа . Поэтому митрополит Никодим никогда не шел сам на прогулку , но брал кого-то с собой .

    Однажды митрополит Никодим меня пригласил на прогулку. Я уже сейчас подробно не помню всего разговора , достаточно того , что она не была вынужденной , проходила плавно , касалась прежде всего меня , моих плянив на будущее. Митрополит много расспрашивал о религиозной жизни Галичины , спросил , между прочим , откуда я знаю священника Политыло . Когда я ему объяснил , что наше знакомство — чистая случайность , митрополит успокоился. Думаю , что он ПОЛИТЫЛО не слишком доверял , может имел для этого какие-то свои основания , ведь митрополит Никодим был вынесен по иерархической лестнице Русской Православной Церкви высоко и видел далеко.

    В майбутьньому митрополит часто брал меня на « спацер ».

    — Пойдем гулять , Миша — любил он говорить .

    Постепенно , во время этих бесед на свежем воздухе , митрополит открывал свои истинные взгляды. Этот человек включала в себя большую отвагу и смелость , чтобы идти на такую ​​риска: доверяться в своих мыслях другому. Ведь на моем месте мог быть , например , какой-то карьерист, мог использовать митрополита , как трамплин , или еще хуже кагебист . Я , кажется , ему об этом однажды даже сказал , и он ответил, что особенным ощущение относительно человека . Впрочем, как думаю , он не очень заботился о самосохранении и этот инстинкт, присущий живому человеку , был у него атрофирован , ведь он был на такой высоте , когда все окружающие люди кажутся маленькими и безвредными. Возможно , он чувствовал , что жить ему придется недолго.

    Каковы же были взгляды митрополита Никодима ? Бесспорно , его взгляды были католическими . Они очень напоминали взгляды Соловьева , кстати , портрет этого русского философа постоянно висел в кабинете миторполита . Наибольшую симпатию митрополит имел к Папы Иоанна XXIII , кардинала Тиссеран , митрополита Андрея Шептицкого и к монахам — Иезуитов , монашеские Уставы которых митрополит постоянно возил с собой в портфеле — « сундучке » и постоянно их перечитывал . Духовность Игнатия Лойолы митрополит Никодим считал наиболее практичной , рациональной и эффективной .

    Однажды митрополит сказал мне :

    — Ты знаешь , Миша , я когда-то тоже был обычным российским попом , с длинными волосами и в кожаных сапогах . Но когда я начал писать диссертацию о папе Иоанна XXIII , то я понял , что действительно христианство не на том и состоит .

    Митрополит Никодим очень симпатизировал галичанам — католикам и болел за их судьбой , и , к сожалению , ничем помочь не мог. Он высоко ставил деятельность митрополита Андрея Шептицкого , ценил ширину его взглядов , дипломатический талант , а особенно то , что Кир Андрей сделал для России .

    — Ты знаешь , Миша , если бы митрополит Андрей не умер преждевременно , то он спас бы греко — католиков украинского от православия . При его гибкости и ширине взглядов он мог договориться со Сталиным по легального существования Католической Церкви на Западной Украине .

    Митрополит Никодим тоже ценил украинской и за то , что они в основном поставляли кадрами Православную Церковь. Особенно митрополит любил слушать украинские коляды и любил украинский пение вообще.

    Митрополит Никодим в процессе наших бесед расспрашивал о моих пляни на будущее. А когда узнал , что я желание быть монахом- священником , стал уделять мне еще ​​больше внимания , намечая передо мной мой возможный будущий путь , а именно , стать преподавателем в духовных школах , а затем и епископом .

    Я тогда только смутно догадывался , что такая духовная карьера требует какого-то компромисса , но которого , именно , я еще точно не знал. Когда я митрополиту на это намекнул , он сказал , что без этого компромисса в советских условиях обойтись невозможно , что этот компромисс не является страшным и в духовной жизни не повредит.

    Митрополит Никодим трактовал сотрудничество с КГБ , как необходимое зло , какого, для сохранения Церкви на легальном статусе , избежать невозможно. Митрополит мне время от времени говорил : «Ты , Миша , во всем слушай меня , я все же твой митрополит , думаю , и я имею Духа Божия ».

    Митрополит Никодим был человеком , не то что раздвоенной , а даже розтроеною . В его лице было как бы три человека:

    — Никодим как православный Митрополит легально — внешний

    — Никодим как патриот советского государства легально — внешний

    — Никодим как убежденный католик подпольно — внутренний

    Никодим как православный митрополит официяльно выступал от имени Русской Православной Церкви во всех богословских диалогов , проповедях и богослужение .

    Никодим как патриот СССР и гражданин этого государства представлял ее интересы , когда выезжал за границу , а также в отношениях Русской Православной Церкви с представителями государства . А оказать этого искреннего патриотизма было его сотрудничество с органами КГБ . Когда , как и каким образом это сотрудничество его началась , митрополит никогда не рассказывал. Об этом можно только догадываться , исследуя его биографию или архив КГБ , когда будет такая возможность.

    Никодим как католик по убеждениям и вироемно католический епископ вынужден был скрывать дорогие его сердцу взгляды и выражал их только в узком кругу людей , которым он доверял .

    Например , однажды , когда он с семинаристами (тогда были иеромонах Маркел Ветров , иеромонах Симон Ишунь , Раннее Александр и я) ехал по улицам Москвы в машине , зашло вопрос о Непорочное зачатие Девы Марии , то митрополит Никодим страстно защищал этот католический догмат , черпая доказательства из православных богослужебных книг , тексты которых знал наизусть. Подобно было с вопросом освящения хлеба и вина во время Литургии , ибо здесь митрополит придерживался зрения Католической Церкви.

    Митрополит Никодим был человеком розтроеною (по- русски , расстроенной , отсюда: расстройство ) и , собственно , этот недостаток сплошности в его лице и был причиной его величайших духовных волнений . Следствием этого были инфаркты .

    Возможно , что в будущем я напишу подробные воспоминания о митрополита Никодима ( Ротова) , здесь я хотел по крайней мере вкратце рассказать о человеке , с которым мне пришлось встретиться и сыгравшей большую роль в моей жизни.

    Митрополит Никодим умер 5 сентября 1978 во время аудиенции у новоизбранного Папы Римского Иоанна — Павла I , в результате шестого Инфаркта на 49 — м году жизни , умер редкой смертью , получая отпущения грехов и благословение самого Папы Римского и , таким образом , утверждая себя окончательно как католик .»

    Нравится

  3. 75-е Правило Св. Апостолов: Во свидетельство против епископа не принимать еретика: но и верного одного не довольно. На устах двоих, или трех свидетелей твердо станет всякое слово.

    Толкование Зонары: Еретик не только не должен быть допускаем к обвинению епископа, но и к свидетельству.

    Нравится

    • Теперь я понял, чего Вы хотите. Вы хотите разоружить Церковь перед ересью, унией и расколом. Вы хотите канон, который говорит о порядке судебного разбирательства по церковным делам, применить ко всей области церковной истории, к православной апологетике.
      Вы бы вдумались: о переходе, например, в унию мы и можем знать только по свидетельству внешних. По Вашему пониманию этого канона, мы не должны говорить о заключении Брестской унии в Риме, о переходе Мартирия Багина или Игнатия Крекшина в католицизм, потому что о всех этих событиях мы знаем из католических источников.
      А между тем, История митр. Макария (Булгакова) как ни в чем не бывало воспроизводит различные католические документы и свидетельства католиков, которые обличают иерархов Западнорусской митрополии в переходе в унию. См. Историю Русской Церкви. Т. 5. С. 344. Здесь Вы найдете и речь секретаря папы Сильвия Антонина, и слова папы Климента VIII, и можете прочесть постановление папы о принятии в унию «достопочтенных братьев, Михаила архиепископа (Рогозы) и прочих русских епископов» и т.п.
      Это нарушение Апостольского канона? Ничуть не бывало.

      Нравится

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s